Синтаксичні деформації як засіб образного моделювання реальності в поетичних текстах

Abstract

У статті досліджено синтаксичні деформації як один із провідних засобів образного моделювання реальності в поетичному мовленні. Обґрунтовано актуальність вивчення нетипових синтаксичних конструкцій у сучасній українській поезії як таких, що не лише організують ритмічну структуру вірша, а й формують семантичну напруженість, експресивну динаміку та інтерпретаційне багатоголосся. Об’єктом аналізу стали поетичні тексти Віктора Крупки, у яких парцеляція, хіазм і повтор функціонують як маркери внутрішнього психологічного стану, філософської рефлексії та стильової самобутності. У дослідженні представлено теоретичне обґрунтування поняття синтаксичної деформації, узагальнено визначення термінів на основі сучасних лінгвістичних джерел. Проаналізовано типові моделі парцельованих конструкцій, симетричних і хіастичних структур, а також варіативних і ритмічних повторів у поезії. Особливу увагу приділено тому, як ці синтаксичні явища сприяють реалізації емоційного, інтонаційного та концептуального наповнення вірша. Виявлено, що поетика Віктора Крупки вирізняється синтаксичною пластичністю, яка реалізується через активне варіювання структур, розщеплення мовленнєвих одиниць, нарощення повторюваних конструкцій, що дає змогу авторові моделювати індивідуальну мовну реальність. Зроблено висновок про те, що синтаксичні деформації у поезії не є порушенням мовної норми, а, навпаки, свідомим естетичним вибором, спрямованим на формування складної образно-смислової тканини тексту.