Історичний розвиток концепції адаптивного навчання як основи формування індивідуальної освітньої траєкторії здобувачів у фахових коледжах: вітчизняний та зарубіжний досвід

Abstract

У статті здійснено теоретичне осмислення процесу становлення адаптивного навчання як педагогічної концепції та освітньої парадигми, що відповідає викликам цифровізації, індивідуалізації та гуманізації освітнього процесу у фаховій передвищій освіті. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення традиційних дидактичних моделей у контексті розширення доступу до якісної освіти, персоналізації навчання та підтримки здобувачів із різними освітніми потребами. Виокремлено п’ять ключових етапів становлення адаптивного навчання – від інтуїтивно-гуманістичного до інтелектуально-аналітичного – на основі міждисциплінарного аналізу історичних джерел, філософсько-педагогічної думки та цифрових трансформацій. Окреслено дефінітивну еволюцію понять “адаптивне навчання” та “адаптивна освітня траєкторія” в контексті зміни ролі викладача, зростання значущості освітньої аналітики, інструментів штучного інтелекту та цифрових платформ. Особливу увагу приділено аналізу міжнародного досвіду організації адаптивного навчання у системахпрофесійної та передвищої освіти, зокрема – моделям, які реалізуються в країнах Європи, США та Канади. Здійснено типологізацію ключових стратегій реалізації адаптивних освітніх траєкторій. Доведено, що адаптивне навчання в умовах цифрової трансформації постає не лише як технологія, а як філософія освітньої взаємодії, що поєднує аналітичнукерованість, педагогічну підтримку та ціннісну гнучкість. Перспективами подальших досліджень визначено розроблення педагогічних умов та стратегій імплементації адаптивного навчання у цифрове освітнє середовище фахового коледжу, зокрема як інструменту мережевого супроводу здобувачів з особливими освітніми потребами.