Ментальна архітектоніка поетичного синтаксису: когнітивна роль інверсії, еліпсису та анаколуту

Abstract

У статті представлено комплексне дослідження поетичного синтаксису в межах когнітивної парадигми сучасної лінгвістики, деграматичні структури розглядають як динамічний інструмент моделювання концептуального змісту та смислотворення. Робота базується на синтезі положень когнітивної граматики Р. Ланґекера та К. Брокчіаса, а також когнітивної поетики Дж. Стіна, Дж. Гевінс та М. Джованеллі. Основну увагу зосереджено на переосмисленні традиційних синтаксичних фігур – інверсії, еліпсису, анаколуту та паралелізму – як специфічних «ментальних жестів», що здатні керувати увагою читача, зсувати перспективу сприйняття та активувати складні когнітивні механізми. Теоретично обґрунтовано, що поетичний синтаксис у художньому дискурсі виконує смислотворчу функцію, виступаючиформою втіленої концептуалізації реальності. На матеріалі поетичного доробку Михайла Каменюка доведено, що синтаксичні деформації не є лише засобами стилістичного увиразнення, а постають когнітивно релевантними операціями, які формують «емоційний каркас» тексту. Зокрема, аналіз інверсії дав можливість виявити її роль у когнітивному профілюванні та реконфігурації просторово-часових координат, де зміщення логічного наголосу прорізає мовну поверхню новою сенсовою глибиною. Досліджено еліпсис як спосіб створення когнітивних лакун, що активують творчу уяву читача та змушують його до інтенсивного емоційного й асоціативного домислення, перетворюючи «мовчання» граматичної конструкції на потужний засіб профілювання значущих концептів. Особливу увагу в статті приділено феномену анаколуту, який у контексті когнітивної поетики потрактовано як стратегічний ресурс реалізації багатошарової перспективи. Показано, що порушення лінійного синтаксичного зв’язку відкриває множинність варіантів бачення ситуації, де минуле й теперішнє, присутність і відсутність існують одночасно в єдиному концептуальному блендингу. Розкрито когнітивний потенціал синтаксичного паралелізму, який у поєднанні з паронімією забезпечує дискурсивне моделювання складних психоемоційних станів, таких як зневіра, втома чи крихкість буття. На основі аналізу образних схем простору, сили та напрямку продемонстровано тілесний базис поетичної мови М. Каменюка, що дає змогу читачеві раціонально розуміти та інтуїтивно «переживати» втілені в тексті концепти. Отримані результати підтверджують продуктивність інтердисциплінарного підходу до аналізу художнього мовлення, де синтаксис постає як когнітивна дія, що залучає читача до спільного з автором конструювання смислів. Стаття відкриває нові перспективи для розвитку української когнітивної поетики, пропонуючи методологію дослідження індивідуально-авторських моделей світу через призму граматичної організації тексту