Політика національної пам’яті в україні в умовах війни: між академічною історією та суспільним запитом

Abstract

The article examines the transformation of Ukraine’s national memory policy in the context of Russia’s full-scale war against Ukraine and conceptualizes the key tension between academic history and public demand for rapid, morally explicit, and mobilizing decisions. It demonstrates that wartime has accelerated commemorative, toponymic, museum, and ritual practices while increasing the risks of historical simplification and political instrumentalization of memory. The study shows that the new legal framework (notably the 2023 and 2025 laws) has strengthened the institutional architecture of state memory policy and linked it to national security concerns. The article substantiates the need for a balanced model combining ethical sensitivity to loss, public participation, historical evidence, and procedural transparency. A model is proposed in which academic history functions as a critical and methodological corrective for state and civic commemorative practices. The practical value of the article lies in formulating principles for aligning memory policy with wartime needs and postwar recovery.У статті розглядається трансформація політики національної пам’яті в Україні в контексті повномасштабної війни Росії проти України, а також осмислюється ключова суперечність між академічною історією та суспільним запитом на швидкі, морально однозначні й мобілізаційні рішення. Автор демонструє, що воєнний час прискорив процеси в сферах комеморації, топоніміки, музейної справи та ритуальних практик, водночас посиливши ризики історичного спрощення й політичної інструменталізації пам’яті. У дослідженні показано, що нова нормативно-правова база (зокрема закони 2023 та 2025 років) зміцнила інституційну архітектуру державної політики пам’яті та пов’язала її з питаннями національної безпеки. Обґрунтовується необхідність збалансованої моделі, яка поєднує етичну чутливість до втрат, участь громадськості, спирання на історичні свідчення та процедурну прозорість. Запропоновано модель, у якій академічна історія відіграє роль критичного й методологічного запобіжника для державних і громадських комеморативних практик. Практична цінність статті полягає у формулюванні принципів узгодження політики пам’яті з потребами воєнного часу та повоєнного відновлення.