Трудові правовідносини в системі публічного та корпоративного управління

Abstract

У статті здійснено комплексний аналіз сучасного стану та тенденцій трансформації трудових правовідносин в Україні, які змінюються під впливом спадщини радянського права, ринкових імперативів та екзистенційних викликів воєнного стану. Дослідження базується на порівняльному аналізі двох автономних систем зайнятості, публічно-службової та приватно-корпоративної. Авторами обґрунтовано, що фундаментальна архітектура трудових відносин в Україні набула ознак інституційної дивергенції, де державна служба еволюціонує в бік посилення публічно-правового начала, а корпоративний сектор рухається до максимальної договірної свободи. Особливу увагу приділено аналізу дуалістичної системи регулювання, де для бізнесу діє диспозитивний принцип «дозволено все, що не заборонено», тоді як публічна служба підпорядкована імперативу «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Розглянуто вплив правового режиму воєнного стану, який став стрес-тестом для обох моделей та спричинив тимчасову конвергенцію режимів у частині обмеження прав працівників. Водночас виявлено специфічні відмінності, якщо корпоративний сектор отримав свободу в географії дистанційної роботи, то для держслужбовців встановлено вимогу фізичної присутності в Україні. У статті проаналізовано нові виклики цифровізації, зокрема проблему легітимізації електронного документообігу та актуалізацію «права на відключення» (right to disconnect) через розмивання меж робочого часу. Окремий акцент зроблено на трансформації етичних норм у квазі-правовий інструмент, коли порушення корпоративної культури чи етики стає реальною підставою для юридичної відповідальності та звільнення. Стратегічний вектор розвитку трудового законодавства розглянуто крізь призму євроінтеграційних зобов’язань України, зокрема необхідності імплементації Директиви ЄС 2019/1152 про прозорі та передбачувані умови праці. Зроблено висновок, що подальша гармонізація національного законодавства вимагатиме не лише зміни нормативної бази, а й формування нової правової культури, де судова практика виступає ключовим стабілізатором у вирішенні колізій воєнного часу.