Трансгресія синтаксичних меж у сучасній візуальній та верлібровій поезії

Abstract

Стаття присвячена дослідженню феномену синтаксичної трансгресії як ключового інструменту творення нової поетичної форми в українській літературі кінця ХХ - початку ХХІ століття. Мета дослідження полягає у визначенні особливостей синтаксичної трансгресії в контексті візуальної та верлібрової поезії, а також у виявленні її ролі у формуванні естетичних і смислових інновацій. У статті досліджено, як сучасні українські поети, використовуючи синтаксичні експерименти, долають традиційні мовні межі, створюючи унікальні поетичні структури, що розширюють межі сприйняття тексту. Методологічно в статті представлене поєднання літературно стилістичного, структурно-семантичного, компаративного, інтертекстуального, візуально-семіотичного, когнітивного та культурологічного методів. Дослідження охоплює творчість таких сучасних українських поетів, як Василь Махно, Катріна Хаддад, Назар Гончар, Микола Сарма-Соколовський, чиї експерименти з візуальною поезією та верлібром демонструють новаторські підходи до синтаксису. Аналізується, як порушення синтаксичних норм (еліпсис, парцеляція, анафора, синтаксичний паралелізм) сприяє створенню багатошарових смислів і візуально-поетичних ефектів. Результати дослідження вказують на те, що синтаксична трансгресія в українській поезії виконує кілька функцій: по-перше, вона руйнує традиційні наративні структури, дозволяючи поетам створювати фрагментарні, асоціативні тексти, що відображають їхній світогляд; по-друге, вона підсилює візуальну складову поезії, де розташування слів, пропусків і символів на сторінці стає частиною смислу; по-третє, трансгресія сприяє діалогу між текстом і читачем, залучаючи останнього до активного співтворення значення. Висновки. Синтаксична трансгресія є не лише технічним прийомом, а й світоглядною позицією, що відображає прагнення сучасних українських поетів до свободи самовираження та переосмислення літературних традицій. Цей процес сприяє формуванню нової поетичної парадигми, яка поєднує вербальні, візуальні та ритмічні елементи.